– І не соромно вам, вчителю, забирати гроші в дитини, котра нашу країну захищала? – Те, як вчинила директорка нашої школи, жахає. Невже люди на таке здатні?

Нещодавно в нашій школі сталася така неприємна ситуація, що слів бракує передати обурення. Зараз я в батьківському комітеті, то ж коли організовують якісь заходи, я в темі. І ось в мого сина є однокласниця – Соломія, дівчина з дуже бідної багатодітної сім’ї. В неї тато помер, а мати тягне на собі чотирьох дітей. Згодом їй почав допомагати старший син Михайло. Та на початку війни він добровільно долучився до лав ЗСУ. Хоча тоді йому лишень 19 років виповнилося. Він міг нікуди не йти. 

І ось цьогоріч влітку Михайло потрапив під обстріл. Він отримав серйозне поранення і лікарі тиждень боролись за його життя. Та врешті врятували. Утім це був лишень початок довгого й важкого шляху. Згодом захисника переправили до Німеччини на операції, аби врятувати вцілілу ногу. Адже іншу він втратив. Також боролися з наслідками серйозної контузії.

Соломійка ходила до школи дуже засмучена. Я саме зустріла її маму і спитала, що із дівчиною. І тут жінка почала гірко плакати. Вона розповіла, що вони ледь виживають, дуже багато грошей йде на лікування. Вони могли б залишити Михайла в Україні, та тоді б він втратив і другу ногу. А зараз, коли парубок повернеться – потрібні будуть гроші на реабілітацію і нормальний протез.

 – Він самий ще дитина! А я й допомогти фактично не можу!

 – А виплата від держави?

 – Майже все пішло на операцію в Німеччині.

Це було дуже сумно. Наступного дня я запропонувала директору школи організувати благодійний ярмарок, аби зібрати гроші для сім’ї Соломії. Тим паче, що Михайло ще якихось чотири п’ять років тому самий тут навчався. 

Ми ще з кількома мамами-активістками влаштували справжнє свято, кожен клас приніс смаколики, котрі продавали в коридорі, а тоді був аукціон з виробами наших майстринь і концерт. Це був справжній успіх. Лише наш клас зібрав 5 тисяч гривень. Ми розраховували на солідну суму. 

Та коли я хотіла зібрати всі кошти, директорка раптом сказала:

 – Ви таку роботу провернули. Я зберу гроші і все підготую, в понеділок скажу суму. 

Як я шкодую, що довірилась тоді. В понеділок директорка мені подзвонила і повідомила.

 – Ми зібрали 16 тисяч, це дуже добре! Віддамо все мами Соломії.

 – Це якось надто мало? У нас така велика школа.

 – Ну, що зробиш, в людей грошей нема. То лиш ваш клас так гарно зібрав, інші зовсім трохи.

В моїх очах з’явилися сльози. Ну що це за гроші? Дуже мало! Соромно й давати таку суму. Засмучена я розповіла все іншій мамі, котра мені допомагала. І та дуже здивувалась.

 – Та бути такого не може! Ти що? Я говорила з батьками з різних класів. Менш як 3 тисячі ніхто не зібрав, а здебільшого більше. А в нашій школі 41 класів. Тут і найгірший математик зрозуміє, що щось не так.

Ми почали писати батькам з різних класів. І інформація підтвердилась. Зібрали по 3, 4, 5 тисяч з класу. З цим усім ми пішли до директорки. І спочатку намагались спокійно розібратися.

 – Певно ви десь помилились, треба перерахувати!

 – Ви що, не довіряєте? Чи на щось натякаєте.

Вона почала кричати. І просто перед нашим носом зібралась і кудись пішла. Ми знайшли завуча, та вона почала пояснювати, що школа також витратила гроші на організацію свята. Хоча я не розумію, які. Адже ми самотужки все організовували. Згодом знайти когось з адміністрації школи ми просто не могли. І вирішили звернутися до поліції. Почалося з’ясування. А наступного дня мені подзвонили:

 – Ви розумієте, що руйнуєте людям життя?

 – Чому ж вони не думали раніше. Ми ж ходили, просили. А зараз вже пізно.

 – Директорка хотіла з цих грошей вашим же дітям комп’ютери купити!

 – Зараз вона може вже все, що завгодно казати. А як правду дізнатися: може вона собі автівку купити схотіла чи шубу нову?

 – Заберіть заяву – вона гроші всі віддасть!

Почала я з іншими радитися, як вчинити. Адже гроші потрібні негайно, але провчити директорку хочеться! Порадьте, як бути в такій ситуації?

IrynaS